Антон, 55 - 3 апреля 2011 14:30

Фата-моргана
(словно баллада.. )
пісок, що кипить під ногами
я ним захлинаюсь
я падаю
та знову піднімаюсь...
о, сонце безжальне...
о, пустеля – немає кінця
невже я тут залишусь??
(хоч краплю, краплю води)
ні, я повзтиму все далі.
не залишуся тут.
не загину від спраги в пустелі...
НЕ ЗАГИНУ!!(о, Боже, води...)
вже випаровується кров із шкіри,
їй тісно там, всередині одній
вона шукатиме вологи
десь там, в небесній висоті
О, ВОДИ! я вмираю,
я в пустелі загинути мушу,
я від спраги, від сонця конаю,
врятуйте... мою... душу...
ноги, вперед... йти все далі...
хай небо мов полум'я, пусте...
крок за кроком... ноги із сталі
розплавилась сталь... (океан?)
Океан? Ось там на горизонті?
Океан – о, так, небеса!
Океан – води безмежжя...
океан, океан, океан...
Я всі сили збираю на поміч,
Вічність ладен до нього я йти.
Я повинен, повинен, повинен!
Я повинен до нього дійти...
Ще хвилину, секунду, ще мить...
Я так мріяв про нього у снах...
І так голосно серце щемить...
(океан, океан, океан)
ось і він, моя мрія, мій скарб!
ось і він, я стрибну в його хвилі,
ось і він, але я захлинаюсь...
та пусте, не в пустелі загину...

Ще годину, і майже не видно
Було тіло його у пісках.
Ще годину, всього лиш годину,
Залишався в пустелі міраж...
30. VI. 2004

• 
• 
•