MAYA BEE, 50 - 23 июля 2012 02:13

[B]Майже невигадана історія[/B]
Настирливо цокотить годинник, немов перекидає кісточки на рахівниці, підсумовуючи прожите життя. Якихось два тижні, і прийде Різдво – моє саме улюблене свято, свято здійснення всіх мрій та бажань. Я з дитинства вірила, і вірю зараз у можливість казки. Тільки як це довести моїй подрузі… Має вона цікаву особливість: знайде собі пригод на голову, обмалює їх усілякими жахами, поробить із них величезних проблем,а потім шукає, хто зможе ці проблеми вирішити. Цього разу, вочевидь, допомагати випадає мені. Я перестала запитувати в долі, чому саме я маю щось вирішувати у моменти життя, коли мені зовсім цього не хочеться. Мабуть так треба… Чому людина не здатна бути мудрою та чистою, і жити собі у любові й затишку….Шалено закалатав дзвоник – Татка! Тільки вона так істерично вміє сповіщати про свою появу. Татка- Наталя в моєму житті з давніх давен, я навіть не пригадаю зараз, коли вперше побачила її. Між нами одразу виникли якісь дивні стосунки. Річ не в тім, що ми маємо зовсім різні вдачі, не в тім, що ми геть різні ззовні – ми ідеально доповнюємо одна одну! Таке враження, що ми – близнючки – віддзеркалення! І ми не можемо одна без одної…
Татка не схожа сама на себе: очі не сяють, обличчя напружене, немов від болю, постать зібгана. Чаю? Кави? Хитає головою...
- Я тобі там листувала, подивись… Навіщо, навіщо все, як болить… Судома стискає горло, і Татка як маленька, розмазує сльози по щоках.
- Зараз, припини, я подивлюсь, тільки заспокойся! Іди, посидь, знайдеш на кухні воду? От і добре!
Так, ось лист, що там:
Стану приятелем для стрункої, бажано невисокої дівчини/жінки (25-35). Із задоволенням допоможу згадати( якщо встигли забути у звичному повсякденні), що таке увага, ніжність, справжні чоловічі пестощі, затишок. Якщо схочеться – разом приготуємо котлети, замурзавши одне одного фаршем, а потім наберемо ванну води і , як малі діти,будемо бешкетувати. А якщо ласка, просто посидимо у кав*ярні , або ресторації, підемо…до театру. Коли востаннє Ви були в театрі? …Готовий( навіть подобається)тинятися містом із супутницею під ручку, заглядаючи до магазинів та салонів (коли забажаєте) , показуючи язика автівкам та цілуючи супутницю у щочку кожні сто метрів . Годувати горобців та ворон батоном , в решті решт доносячи додому тільки скоринки… Або ще щось утнемо – аби на радість ! Нам, обом! Просто, тихцем, ( на деякий час) зійдемо з розуму (театр не вважати). І не будемо дивитись на статуси та положення в суспільстві….
Акуратний, охайний, тактовний … бешкетник. 43 роки, зріст 174, вага приблизно 80, за фахом модельєр. В своєму одязі віддаю перевагу « хуліганському» стилю ( мала сусідка каже, що нагадую казкового Бармалея). Не звик задавати зайвих питань про минуле супутниці, про сьогодення, про службу, або особисте – не цікавлюсь! Спиртне не вживаю, але палю, наче потяг!
Скатертиною рота не витираю, офіціанта шефом не називаю, не забуваю подавати руку дамі на виході з транспорту. На людях по мобілці не базікаю. Інколи подаю жебракам…Закохуюсь миттєво і назавжди…принаймні, на той час, доки ми разом. Ночую у себе вдома, один.
Квитки до театру за мій рахунок, фарш – також. Витрати на придбання цибулі для котлет – навпіл. На першій зустрічі обіцяю не лізти з обіймами та поцілунками…перші десять хвилин.
Отже, загубився друг! Хто підбере- буде мучитить все життя…до самого ранку!
Нічого собі, оголошення! Тепер зрозуміло, чому з подругою таке коїться – зачепив за найболюче! Справа в тому, що ми з нею невдахи у стосунках із протилежною статтю. Були одружені, але в мене є діти, а в Татки немає. Завдяки цьому у Татки є вільний час, а в мене, навпаки,- ні! Мені ніколи не вистачає часу, щоб нафантазувати собі щось, засмутитись через якусь дурничку. Наталя щиро переконана, що в мене – сім*я! Та я й не заперечую. Зараз побачимо, що вона цьому « горе-поєтові» відповіла.
Так! Вцілив!.....хочу, так, щоб шаруділо осіннє листя під ногами на улюблених схилах Печерська, диханням зігрівати одне одному змерзлі руки, грати у футбол розбитими каштанами, вітатися до приблудних собак і тонути в осінніх калюжах… Ні, не божевільна… просто мрію про романтику високих стосунків.
Оце так Наталя! Ніколи не думала, що вона вміє так розмовляти!
Мрійниця, одним словом! А це знову він:
… поцілувати блідий від холоду носик, подмухати на ніжні рученята, та за пазуху їх мерщій, під светра! Філіжанку духмяної кави в маленькій затишній кав*ярні на Прорізній. Одну філіжанку на двох! Пити по черзі маленькими ковтками, сміючись одне одному… А потім, своїми цупкими чоловічими руками тихенько і ніжно розтирати змерзлі ніжки : - обережно, стілець хитається … на руках віднести в душ, штовхаючись, за місцинку потепліше , сперечаючись, хто перший під гарячий струмінь, розтираючи обіруч все тіло, намагаючись зігріти…Душ….Наскільки безпечніше дівчині/жінці приймати душ разом з чоловіком. Що? Ні! Навпаки! Якщо разом – і «поручень» завжди під рукою, якщо послизнешся… Зігрілась? Під м*яку теплу ковдру! Вмостишся на небритих чоловічих грудях і тихенько замуркотиш, як маленьке кошенятко, безпорадне, з очами повними розпачу та бажання….
Гарячий чай холоне! Встигнемо? Встигнемо! А якщо ні! Так і треба тоді- чай зачекає.
Чуєш, Бармалею, поцілуй мене…
P.S. Із задоволенням подивився б на фото, кому ніжки зігрівав…А?
Обіцяю бути порядним…
Ось і фото…..Ну навчиться вона радитись, хоча б інколи?!
Невже кращого не могла знайти….Що ж, подивимось далі.
Тебе не видно, але твоя рука, немов рятувальне коло витягує мене з натовпу, і я пірнаю у твої обійми.
- Куди підемо, мала?... В мене перехоплює подих..Я ладна йти за тобою світ за очі. На сьогодні обрієм стає Андріївський узвіз. Потоптана бруківка, що бачила, мабуть,усе-у

• 
• 
•