Любов людини до людини, мабуть, найважче з того, що нам призначене, це остання правда, остання спроба і випробування, це праця, без якої всі інші наші праці нічого не означають. Тому молоді люди, які лише розпочинають свою дорогу, ще не уміють любити; вони повинні цьому навчитися. Вчитися всією своєю істотою, всіма силами і всім своїм самотнім, шукаючим добра серцем. Але навчання вимагає часу і зосередженості; ось чому любов - вже надовго вперед, на довгі роки життя ... є самотність, глибока, яку ні з чим не порівняти, самотність тієї людини, яка любить. Така любов ще зовсім не здатна віддати себе, розцвісти і з'єднатися з Іншою Людиною (як можуть з'єднатися двоє, якщо у них ще немає зрілості, завершеності і ясності?), це піднесений привід для того, хто любить, знайти зрілість, знайти себе і свій світ, створити в собі свій, особливий світ ради коханого, це велика мета і мрія, ради якої він вибраний серед інших людей і покликаний в далеку дорогу...
(c) Райнер Марія Рільке "Листи до молодого поета"
