Ольга, 68 - 25 марта 2008 17:28

ТАЄМНИЦЯ ЛЮДСЬКИХ ПОЧУТТІВ:
______________________________________


ЧУЖІ (бувальщина)

Одиноко сумують у садах запізнілі квіти. Пливуть білі тумани. Пожовкле листя, мов попіл нездійснених мрій, сиплеться в холодні трави. Мало-помалу полонить душу осінь, починає там порядкувати, встановлювати свої закони рівноваги і розсудливості, стриманості і спокою.

Вона з надією чекала своєї осені. Чекала, як рятунку від кохання, невідступного і нерозділеного, кохання непроханого, що полонило її весь вік.

Час уже позбутися тривог, жити спокійно і розмірено. Тільки як? Як угамувати біль, якому безсило скоряється вся її житейська мудрість? Здавалося, відгоріло, відболіло. Та варто навіть не побачити - почути про нього - і серце калатало несамовито, і здається, всі бачать її старанно приховані почуття. Тоді, пославшись на зайнятість, ховається від людей, аби на самоті прийти до тями.
Бо все одно шляху до нього не здолати.

...Ми чужі, не раз повторювала собі. - Кожен зі своїми клопотами, турботами, мороками. При зустрічі говоримо відверто й рівно, як і належить чужим. Тільки ж чому його очі, а може, то лише ввижається, промовляють ніжністю? І немає щастя більшого, як бачити їх так зблизька. І болю більшого немає.

Він - її світ. Її рана і зцілення. А вона може тільки глянути йому в очі. І тоді здається, її погляд видає все: і тихий плач за тим, що не збулося, і присягу на довічну вірність йому всупереч сліпій долі. Але вони - чужі...

• 
• 
•