sekleta, 55 - 2 июня 2009 23:11

Яблуневі хроніки - 5. Ходімте в сад, я покажу вам сад,
де на колінах яблуні спить вітер. Микола Вінграновський написав, палкий шанувальник садів і яблунь. А ми, нарешті , довезли саджанці до Лисогірського воєводства.

Зразу з"явилось дві проблеми: де і як ? Де садити саджанці, і як їх садити. Оскільки Рома з Людою були одноголосно призначені на роль керівної і спрямовуючої сили, ранок в селі розпочався з телефонного дзвінка в місто.

Ми консультувались як садити дерева! Правнуки видатного садівника, а такої мудрості не знали ! На щастя, Люда була біля телефону і все пояснила: викопати ямку, налити води, зробити "калапуцю" і туди яблуньку опускаємо. А вершечок дерева обрізаємо. Особливо потішив нас новий агрономічний термін "калапуця"! А ще - перспектива щось обрізати.

Звичайно, в порядному садку є свій сікатор. І це якісний сікатор. Але мені з сікаторами не щастить. Перший я купила років 15 тому, тоді він коштував половину зарплати середньої. Такі були ціни. Послужив сікатор рівно рік, і його вкрали.

Потім я купувала не раз цей садовий інвентар, і всіх їх спіткала та ж доля: або крали, або самі губились! Коли зник передостанній, я твердо пообіцяла собі - ніяких дорогих сікаторів, купую найдешевший, бо вони в нас одноразові. Одноразовий і ріже - одноразово. Тому з обрізкою обіцяли виникнути проблеми.

Обрали маму парламентарем, вручили їй дві яблуньки і відправили до відомого сільського садівника дядька Андрея.

Дядько Андрей так любить рослини, що навіть вигін, нашу святиню, яку ні німці, ні радянська влада не змогла змусити обробляти, навіть вигін він почав засаджувати деревами. Від такого нахабства сільське населення спочатку оніміло, а потім - віднайшло дар мови і нагадало про громадське призначення площі Кооперативної (так цей вигін офіційно називається). Дядько ж пояснив, що на площу не зазіхає, садить - горобину, з якої важко мати зиск, а обгородив свої насадження, аби худоба не пошкодила. Ну, побачим, чим скінчиться ця горобина історія....

Зате сікатор у дядька точно був. В обмін на яблуню нам його позичили. І ми приступили до пошуків відповіді на перше запитання: де?

Брат наполягав, щоб ми визначили місце, а він яму викопає. Мама оголосила, що не їй їсти яблука з цього садка, тому самі і плануйте. Ганка готова була ставити ломачки-позначки там, де скажуть. А я - я спочатку апелювала до братового військового минулого ( як офіцер Радянської Армії мусить він мати навички стратегічного планування місцевості. Ну , щоб солдатам пояснити, де окопи копати ). Виявилось, що в окопних справах я нічого не тямлю, а брат - в плануванні садків. Тому ми з Ганкою взяли патики і пішли . Шукати місце для дерев.

Бо не штука яму викопати, це будь-хто зможе. Штука - план скласти. Тут я замовкаю, бо, здається, саме ретельним плануванням завалив Кім Філбі роботу Східного відділу англійської розвідки. Чим переконливо довів усім скептикам, що планова система господарювання (особливо в чужій розвідці) може бути ефективною.

• 
• 
•