sekleta, 55 - 15 августа 2009 12:43

Мій найкращий досвід тайм-менеджменту
Частенько так буває - треба терміново щось робити, а я ніяк не візьмусь. Вже про прокрастинацію читала, книжки з тайм-менеджменту вивчала, а результат? Зараз потрібно робити крепко важливу писанину (на дворі - самі знаєте що. Не те,що ви подумали. Не літо. Криза. Від заробітку не відмовляються). А моя внутрішня дитина хоче гратись ! Я їй і так, і сяк пояснюю, і вона - гратись і все. В крайньому разі - ЖЖ читати. Але ніяк не звіт писати.
То ж я сіла і почала згадувати, як радять психологи, всякі випадки з життя. коли я справлялась з такою ситуацією.
Наприклад, в 10 класі, перед екзаменом з ручної вишивки, я ніяк не могла закінчити екзаменаційну роботу. Чи варто писати, що на її вишивання я мала часу - майже рік. А закінчувала за дві години до екзамену. Коли прийшла Наташа і допомогла мені обробити краї.
А проект в 2007 ? Відправляли в 2 години з залізничного вокзалу, і перед тим просили працівницю пошти поставити вчорашній день.
Якісь невдалі випадки згадую.
Не оптимістично читається.

Ага, ось оптимізм. В 2002 році треба було мені зробити пильну важливу хатню роботу:наклеїти шпалери в своїй кімнаті. Я дуже довго клею шпалери. Дуже довго. Вдумливо так. Я цьому, вдмумливості, навчилась в дитинстві. Любила вигадувати різні історії (уявні друзі!), а часу на вигадування не вистачало. От я і навчилась уповільнювати своє життя.Повільно ходила в магазин, повільно підмітала, повільно мила вікна, і взагалі - робила все механічне повільно. Уроки я робила швидко.
Чи треба писати, що повільність моя доводила маму до божевілля? Але - мій уявний світ для мене був важливішим за мамині нотації. Там приємніше, і завжди можна втекти.
Як ви розумієте, я виросла, і в якийсь день вирішила жити реальним життям. Тобто, в уявний світ я не тікаю. Майже ніколи. Ну, іноді. Але дуже рідко.
Коли треба щось механічне робити. Шпалери клеїти .
Називається, прокололась.

Отже, мені треба було наклеїти шпалери. Бо вже минулого три місяці, як я утеплила стіни суперутеплювачем (прийшла Наташа і допомогла мені. Не та Наташа, інша), а шпалерів - не було. Зате на стіні утворилась гарненька рамка, слід від наклейки на утеплювачі. Рамка нагадувала вікно в інший світ, і могла використовуватись для медитації і практичного сновидіння. Ще вона нагадувала про ненаклеєні , але вже куплені шпалери.
От прийшли травневі свята. Три дні вихідних. Всі кудись вїхали. А я твердо вирішила клеїти шпалери.Хм, виїзд був запланований на третій день. І на четвертий теж.
А поки треба було клеїти шпалери.
Тут прокинулась моя внутрішня дитина і нагадала про Сапковського. Четвертий том, який вже продавався в книжкового кіоску у Фіми (Юхима Івановича.Дуже мила людина, і поговорити завжди приємно). Коштував цей том, страшно подумати - 15 гривень! В палітурці. Це щоб ви собі лікті покусали на згадку про тодішні ціни.
А мені треба було клеїти шпалери.
От скажіть, ви можете клеїти шпалери з недочитаним Сапковським?
Я - не можу. Я на такий подвиг не здатна.
З іншого боку, в той час у мене була така собі теорія (не про тайм -менеджмент), про незавершені справи. Ті незавершені справи я уявляла як клунок з камінцями, який ношу за спиною. Завжди. І через це мені важко ходити.
Тому всі незавершені справи я намагалась завершити. Колись. І це колись настало для шпалер.
А внутрішня дитина хотіла гратись зі страшною силою.Я ж не можу дітей ображати. Це шкідливо для здоров"я. Мого, в першу чергу, бо це ж моя внутрішня дитина.
І тоді я вигадала собі геніальний спосіб поєднання шпалер з Сапковським.
Я купила четвертий том. Замішала клей. І розробила графік. Дві години Сапковського - одна наклеєна шпалера. Так і жила. Читала книжку. Потім клеїла одну шпалерину. Потім знову читала. І так два дні.
В перерві був чистий четвер і я навіть паски спекла.
А потім прийшла Олеся і допомогла мені фільонку доклеїти. Бо у мене на цю смужку сил не залишилось.
Хм, здається, я готова далі писати свій звіт. Пока, колеги , друзі і подруги, натхнення вам в усьому.

• 
• 
•