Антон, 55 - 27 января 2011 19:30

Я відгораю,що би ти цвіла.
Любов до пісні, рідної стежини,
Що в даль в'юниться, в зоряні світи,
Любов до матері, до неньки України
В його душі лишилась назавжди.
Палахкотіло серце добротою,
Несучи людям промені краси
Та вражене раптовою бідою
Павіки змовкло в спаласі грози.
Безсиле тіло обійняло сцену,
Як після пострілу крилатий птах...
І зойкнув зал, згадавши мельпомену,
І біль застиг навіки у очах.
*************
Замовк оркестр, зірвалась дійств картина,
Погас вогонь у закутках куліс,
І сцена, як велика домовина,
В останнє опустила за навіс.
Прощайте друзі, світлозорі ранки,
Творців добра натхненні голоси
Віддав себе я музі до останку,
Святив свій дух чарівністю краси.
Прощай мій краю, батькова хатина,
Де рідна пісня душу пройняла...
Прощай кохана, мати - Україна
Я відгораю, що би ти цвіла.
26
Ярослав Федик.
Пам'яті артиста.
"Принишкло село у долині,
Лежить мов перлина в руці,
Сповили вже сутінки сині
В досвітніх вогнях Курівці.
Дух Бенцаля тут десь витає,
Хоч часу багато спливло.
І клекіт лелеки лунає,
Спадає на сонне село.
Стожарами вікна тепляться
Мов символ одвічний життя,
Від подиху ночі міняться -
Віщуючи нам майбуття.
На чатах дзвіниця на схилі
Села захисний талісман,
Затишні хати сизокрилі
Поволі вкриває туман.
А небо зірки розсіває
Мов ратай - трудар над селом,
І долю та вічність гойдає
Селу заколисанім сном.

• 
• 
•