Антон, 55 - 7 февраля 2011 20:24

Жила у найтемнішому куточку неба маленька хмарка. Вона була самотня, у неї не було ні друзів, ні ворогів. Всім було байдуже, ніхто не звертав на неї увагу. Кожен оминав той куточок, проходив повз, вирішуючи свою власні проблеми, величезні і дрібні, вселенські і мізерно-побутові. А маленька хмарка гірко плакала, важкі сльози печалі лились з її пухнастих очей і жалем вкривали серце. Їй було незрозуміло, чому все саме так, їй хотілось з кимось поговорити, але ж...не було нікого поряд. Хмарка вже навіть боялась покидати той куточок. Адже її ніхто не помічав...вона була примарою. Кудись квапливо поспішали хмарки-коники, безтурботно співали пташки-хмарки, натхненно шелестіло листя на деревах-хмарках, весело сміялись кольорові квіточки-хмарки і лише хмарка була одна.
Їй було боляче, але, з іншого боку, вона раділа, що хоч у когось є друзі, є щастя, є життя...
А десь далеко-далеко, там де закінчується небесний край, жило руденьке сонечко. Йому страшенно подобалось прокидатись рано вранці і пробуджувати всіх від прохолодного сну приємним лоскотом своїх промінчиків. Обережно зазираючи до кімнати, тихенько воно підкрадалось до маленьких діток і теплими цілунками в щічку повертало їх з країни Сновидінь. Щоправда інколи маленькі бешкетники вередували, пручалися, прикриваючись м"якенькими подушками, ковдрами, все ще мріючи повернутись в солодку країну Сонька-Дрімки.
А ще Сонечкові подобалось сісти десь на верхівці найвищого дерева і споглядати за світовими клопотами. Інколи до нього навідувався його давній друг - Південний вітер. З ним Жовтогаряче гралося в піжмурки і тоді небо здавалось вкрай гарним. Адже Сонечко було щасливе! Воно любило життя! Барвисте, яскраве, радісне, цікаве...
Ось одного разу Сонечко вирішило податись в мандри. У ньому прокинувся справжній шукач пригод, йому страшенно закортіло побачити нові краї, можливо, там все не так, все навпаки. І от одного ранку Сонечко взяло широкий дорожній рюкзак і спакувало всі свої речі: Радість, Веселий настрій, Натхнення, Смішинки, Солодощі. Зібралось та й помандрувало. Пухнаста дорога вела далеко...аж у світ широкий. Сонечко впевнено крокувало й усміхалось всім, кого зустрічало на своєму шляху.
Аж тут побачило Руденьке в темному куточку маленьку Хмарку. Бідненька гірко плакала і вже за слізками не бачила нікого. "Що трапилось?" - запитало здивовано і занепокоєно Сонечко. Воно ще ніколи не бачило такого сумного дива - сліз, лише в казках доводилось чути.
Хмарка спочатку подумала, що їй то все здається, а насправді нікого немає. Адже вона одна...Натомість куточок наповнило чудернацьке для хмарки світло. Густа темрява кудись зникла і Пухнаста побачила привітну усмішку й теплі очі. Сонечко почало заспокоювати хмаринку. "Не треба плакати, дивись, яке прекрасне небо!" Хмарка схлипнула: "Я зовсім сама в цьому небесному світі, як же мені не плакати?" Сонечко подало їй промінчик: "А вже не самотня, у тебе з"явився вірний друг. Ти завжди зможеш розраховувати на мою допомогу. Та й взагалі, можемо гратися, ходити один до одного в гості і буде несумно жити". Від таких щирих і теплих підбадьрювань Хмариночка усміхнулась... І раптом на небі з"явилась яскрава веселка. Вона і символізувала початок нової дружби...))))))

• 
• 
•