Антон, 55 - 9 марта 2011 19:21

Моя жаго ,знетямо і маро,
Мій світе ,у якому біль учитель,
Щоби тебе створити , не ребро…,
А серце в мене
Вийняв в мене вседержитель




Хилитка ,зомліла,сполотніла,
Вся земна – до зойку ,до зела…
Ти мені іще не відболіла ,
Ти мені іще не звечоріла
І не все ,що можеш ,віддала .

Найтемніша ніч з тобою біла,
Більшого не дастся не проси.
Простопадна ,ніжна і зомліла,
Тільки ти так випливаєш з тіла
Краплею жаждивої роси….

Я небо п’ю ,коли воно моє,
Коли воно сміється і світає ,
В біди і горя завжди ймення є,
Але у щастя імені не має.
Хоча б на день скупатися у нім ,
Хай не мине причастя це сяйливе .
Бо в мене щастя з іменем твоїм,
Тому воно таке хистке й лайливе….

Ти чого у мій сон залетіла ,
Біла-біла ,як вишня в маю ?
Ти хотіла не тіла ,хотіла
Зтіла вийняти душу мою.
Залиши мою душу в спокої,
Залиши мою душу мені.
Бо так важко ,мій раю ,з тобою
І в найлегшому райському сні.

Зникає тіло .Тільки руки й губи .
І серце – вибух в далі голубі.
Мене така красива жінка любить ,
Що я невірю долі і собі.

І мучуся , і думаю уперто,
Яку віддати господові дань,
Аби дозволив разом нам умерти ,
Та ще , коли можливо ,
Без страждань….

• 
• 
•