Антон, 55 - 11 марта 2011 23:01

Я бачив це диво ,я був за межею,
Де тіло жіноче ставало душею…


Коли не сон,не сум ,а ніч в мені,
Ти відімкнеш широкі двері тиші
І нашу ніжність нотами напишеш
На срібній березневій струнці.
Твої думки течуть в мої вірші,
І може я звучатиму пречисто,
Коли торкнуся спраглої землі,
Як клавіш ночі ,руки піаніста…

………Запону неба
ранок посріблив,
ітане шляхмолочною дугою……
На світі бракувало б ,мабуть , див ,
Якби у нім не було нас з тобою.

закам’янію. Ні душі ,ні серця ,
впаду в траву .
а ти прийдеш – легенько доторкнешся-
і оживу .
і засвічуся весь ,і запалаю –
зоря в імлі.
Мій янголе ,що не утратив раю
На цій землі,
У безмірі солодкої пагуби
Твого єства
Згорять мої несамовиті губи
І всі слова…

Ти не приходь пора моя чеканна
Єлиш чекання.
Осені нема.
Душі за славу
Я сплачу повстанням.
А потім – тіло в шрамах і димах.

Ми учні смерті.
Нам життя – це свято.
А я люблю вас,люде,як себе ….
О , як я перед вами винуватий !
Так винуватий –
Швидше б до небес.

І ти ,і ви …
Люблю ,кого не знаю…
Минає все .инає. Промина.
Сміливий вітер лірику гортає.
Бабуся юна мріє із вікна.




Хилитка ,зомліла,сполотніла,
Вся земна – до зойку ,до зела…
Ти мені іще не відболіла ,
Ти мені іще не звечоріла
І не все ,що можеш ,віддала .

Найтемніша ніч з тобою біла,
Більшого не дастся не проси.
Простопадна ,ніжна і зомліла,
Тільки ти так випливаєш з тіла
Краплею жаждивої роси….

……кохання – велике диво ,
з небес послання
кожній людині.
Наче квітка ,цвіте і в’яне,
І дуже рідко довічним стане .
Іскра засяє ,освітить ,згасне
Так не буває ,що все прекрасно.
…….Кохання - бутони ніжні….
Збагнути рано – забути ….пізно.
…..кохання – завжди розлука,
мрії ,чекання ,щастя і мука .
і часом довго ,багато літ
бентежить серце цей диво – цвіт.

Ти чого у мій сон залетіла ,
Біла-біла ,як вишня в маю ?
Ти хотіла не тіла ,хотіла
Зтіла вийняти душу мою.
Залиши мою душу в спокої,
Залиши мою душу мені.
Бо так важко ,мій раю ,з тобою
І в найлегшому райському сні.

Зникає тіло .Тільки руки й губи .
І серце – вибух в далі голубі.
Мене така красива жінка любить ,
Що я невірю долі і собі.

І мучуся , і думаю уперто,
Яку віддати господові дань,
Аби дозволив разом нам умерти ,
Та ще , коли можливо ,
Без страждань….
Зустріну тебе
У сукні із сонячних зайчиків
І у вінку з ромашок
Замість пишної зачіски
Лиш очі не взувай
У темні окуляриєі почуття як скрипку
Не лишай
В футлярі
Розтібнемо сумніви
До останнього гудзика
Провальсуємо вечір
Без зайвих слів
І музики
Подам у бокалі
Ніч зі шматочками льоду
Приправлю її
Цнотою хоч це й немодно

Та все одно приблизно на межі
Між нами й ранком
Мене називати мусиш коханим…
Затиснути сором
Або ж обручкою
Не знаю
Байдуже
Ти в мене у заручниках…

• 
• 
•